Мене не раз, не двічі хоронили:
“Він виписався. Спився. Збанкрутів…”
Та я щоразу виповзав з могили,
Оновлювався, набирався сили
І проживав іще одне з життів,
Відпущених мені опісля смерті, –
Я знов писав і знову пив гірку
Похмільну чару. Недруги уперті,
Знеможені, озлілі, невідверті,
Ковтали мовчки лжу свою глевку.
Я ще живу. Нелегко й непісенно,
Зате ж і не брехливо, й на виду,
Свій чесний труд виконую щоденно,
Сумлінно – своє місце достеменно
Я знаю в поетичному саду.
