Стовпової не стало дороги –
Наче корчами спутало ноги…
Степового не стало озерця –
Наче висохло в мене півсерця…
Стоголосого гаю не стало –
Наче мову мені відібрало…
А коли вже не стало й могили,
Де похована-схована мати, –
Мов самого у землю зарили,
Смерть забувши констатувати…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Мовчить стривожена
- Попередній вірш → Іван Низовий – Про “старшобратство”
(Оцінок ще немає)