Невже щасливі зрадники мої –
Мої багаторічні щирі друзі,
До недругів подавшись в холуї?!
Щасливі, мабуть. Мабуть, по заслузі
Одержують і зиски, і паї…
Мабуть, і я щасливий: як-не-як
За хвіст крилату істину тримаю,
І хоч за це не маю ні відзнак,
Ні гонорарів, так зате не знаю
Ганьби, продавши душу за срібняк!
