О, то була епоха із епох!
Після страхіть війни і жнив голодомору
країна сіяла чумизу і горох,
кукурудзяно пхнулася все вгору
і вгору – вище горя і гори,
що звалась по-біблейськи Араратом…
Здіймала осінь в небо прапори,
вінчаючи труди врожайним святом.
…Село дивилось журавлям услід,
мов говорило: не журіться – що вам
до того, що якийсь там Леонід
саму епоху знищить
і Хрущова?!
А я, солдатик, свій сухар гризу
в казармі, в тиші тиш, після “відбою” –
хропе вгорі сержант,
а я – внизу –
безмежно задоволений собою.
