Отож прокинувся, умивсь,
Сухариком похрумкав,
І… враз мені сяйнула мисль
(Так-так, не просто думка,
А саме – мисль!): «Я єсть народ,
Якого правди сила»
З чужих ланів на свій город
Каміння все зносила
Й з усіх усюд чуже сміття
Згребла в свої копиці,
Аби покращилось життя:
Чиє – яка різниця!».
І вмить мене ця зріла мисль
На місці підкосила:
«Навіщо я зі сну втрутивсь
У те, що – «правди сила»?!
Навіщо, дурень, я проснувсь,
Збудивши мислі вірус?!».
…Я несподіваний свій плюс
Змінив на звичний мінус.
