Піщинкою у Всесвіті лечу…
Куди ж тут усвідомити,
Що маю
Призначення високе?!
Я не знаю,
Яку ціну за кожну мить плачу
Нестримного польоту.
На землі –
Кількомільярдна часточка,
Й не більше –
Я мелькочу, пишу нікчемні вірші,
Кричу про власні болі і жалі…
А хто мене почує? Хто згада
Мої рядки? Мої вуста і руки?
Сліди мої?
Громові серця стуки?
Хто на моїй могилі зарида?
Усе поглине час…
А неба звід
Повищає над мертвими містами
І цвинтарними ветхими хрестами,
І марнотою вічних пірамід.
