Поберемося вже посмертно,
раз не випало за життя,
бо ж була ти занадто вперта,
бо ж надміру і я затявсь.
В різні сторони мчали коні
наших доль, наперегінці
з ураганом…
На сиві скроні,
на пошерхлі вже пагінці
ляже траурна тінь розлуки
цьогосвітньої,
а затим
в потойбіччі
пов’яжуть руки
рушником-перевеслом святим…
І попереду – безкінечність…
