Поети, що живуть на небесі,
На грішну землю зверхньо позирають,
Себе вони не мислять поза раєм,
Поза едемом в цвіті і росі!
Наспівують собі та награють
На кобзі українській чи бандурі
В оточенні гарненьких диво-гурій,
Що праведників тішать у раю.
Поети – безтілесні: їм не треба
Ні хліба, ні до хліба,
Тільки б раєм
Натішитись!
А ми із них здираєм
Єдину шкіру,
Буцім для добра.
Поетам що – їх спалюють живцем,
Цю честь найвищу треба заслужити,
А це дано не кожному,
Бо жити
Відкрито перед світом і Творцем
Уміють лиш поети.
Ні, не всі –
Лиш ті,
Що всім єством: на небесі.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Не возлюби чужу кохану
- Попередній вірш → Іван Низовий – Понад усе ціную послідовність
(Оцінок ще немає)