Привезли Михайлового сина
Здалеку, на крилах літака…
Впала на Михайла домовина –
Цинкова, запаяна, важка;
Вдарила по плечах і по серцю –
Аж Михайло у планету вгруз…
Плакали сусіди-односельці,
Траурно мовчав увесь Союз.
Побілів Михайло і зігнувся:
В сорок п’ять уже старезний дід…
Синовою смертю перетнувся
Віковий козацький родовід.
…Вісім років ще в Афганістані
Гинутимуть наші юнаки,
І Лещинський на телеекрані
Буде нам розказувать байки,
І густимуть рано на світанні
Домовиноносні літаки…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Чуття вини
- Попередній вірш → Іван Низовий – Пообідали в ресторані
(Оцінок ще немає)