Розстріляних собак
Скорботно пом’яну –
Супроти них черства й цинічна влада
Веде неоголошену війну,
Маркіза переплюнувши де Сада.
Їх, ще живих, конаючих в крові,
Висмикує зі шкур підпилий гицель,
І тут же,
На димуючій жорстві,
Жує хапливо свій обідній шніцель.
Є в скорняка пристойна зарплатня,
Доплата за шкідливість, преміальні –
Волочиться приморена матня
По шабашу до сморідної спальні.
Не всякий труд людину прикраша
І звіра перетворює в людину,
Собача ж занапащена душа
В добрі пасеться і після загину.
На комунальній службі гріх тяжкий –
Його повік не зняти і не змити…
Допоки ж наш хвалений рід людський
Деградувати буде і звіріти?!
