Село. Сула. Зверну направо,
Де понад грейдером поля
Сміються зелено, жовтаво
І зовсім зблизька, й звіддаля.
Проїду Печище. Під гору
Біжать коров’ячі стежки
В пахучу, сонячну, простору
Долину рідної ріки.
А ось і Марківка. Оаза
Моїх донбаських снів і мрій.
Умить народжується фраза
Така, що Божечку ж ти мій!
Упало серце, покотилось,
Мов живчик-м’ячик по соші…
Забилось. Ледве не розбилось…
Сміється-плаче від душі…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Село моє. Сула моя
- Попередній вірш → Василь Стус – Зажурених двоє віч
(Оцінок ще немає)