у неї крил нема а ти
її примушуєш літати
над буднями кричиш лети
лети бо ти не хочеш знати
вона ж не птаха крил нема
ти сам колись відтяв їй крила
вона твоя раба німа
така покірливо-безсила
хіба на хлібі та воді
та на безлюб’ї до літання
в твоїй дрімучій бороді
вона мов крихта від снідання
вона сльозою ізійшла
перетворилась на крижинку
колись принцесою була –
лишилась пам’яттю про жінку
- Наступний вірш → Іван Низовий – Приголубився до тіла
- Попередній вірш → Іван Низовий – Я не знаю батьків
(Оцінок ще немає)