В держави не просив ніколи позики
І на везіння з долею не грав,
Писав, щоправда, вірші-“паровозики”
І в цьому, може, дещо й перебрав.
Та схаменувся вчасно, –
Ще не виникла
В мені жадоба віршів-молитов,
В яких я, без замовчувань і вимислів,
Пекучу правду висловить готов.
Свобода слова і свобода совісті
Злились для мене в цілісне, одне,
І вже ніякі різні “випадковості”
З цієї стежки не зведуть мене.
Нікому не звітую на оцінку я,
Не заздрю тим, хто має гонорар…
Пишу собі. А під балконом цінькає
Мала синичка, – має божий дар!
Ось їй і заздрю…
