Мене моє майбутнє не ляка,
хоч можу і загинути наразі
не в білім полі – доля вже така –
все ж в Україні…
… Самотіє в Празі
могила білопільця-земляка –
сміються-плачуть солов’ї в екстазі.
Не доля вже – недоля. І про неї
мені так сумно думалось в музеї.
