А я пасу думок своїх рої,
допоки ще цвітуть поля й гаї,
наснажуюсь медовим ароматом
й пишу собі тихенько рубаї.
* * *
Все почалося, знаю, з троглодитів,
що вижили в епоху паразитів
і хижаків. А в результаті маєм
поріддя троглодитівське – бандитів.
* * *
Таке, скажу, й не снилося нікому:
впадає комунізм в найглибшу кому!
Шукати ж годі змісту після коми,
щоб реанімувати суть зникому!
* * *
Негідники пробралися до влади
негідними шляхами. Ні посади,
ні куплені звання не приховають,
що не орли вони – повзучі гади.
* * *
Останню ніч переживу в тривозі…
А завтра простягну безсилі нозі,
складу на грудях руці та й поїду,
впокорений, по цвинтарній дорозі?
* * *
Не вірю вже глобальному прогнозу.
Переживе наш цвіт і цю загрозу
морозу соціального. Цей безум
відійде в небуття, й засяє розум!
* * *
Верховна зрада витягла Мороза
зі сміттєурни … Це метаморфоза:
мороз – посеред літа! Втік з позицій
опозиційних… Фарисейська поза…
* * *
Всім зрадникам завжди одна ціна:
їх судить правда, люд їх проклина,
історія ж заносить в чорний список
поганьблені навіки імена.
* * *
Зварю вкраїнський борщ, сальцем присмачу,
приправ заморських вкину на додачу
в гарячу страву – невеселу справу
розвеселю: таку вже маю вдачу.
* * *
В передчутті трагічного кінця
в мільйонів розриваються серця,
а я своє стискаю, мов гранату,
готову вже позбавитись кільця.
* * *
За мить, як влучить блискавка в наш дім,
скажу дружині: «Геть звідсіль ходім!»
Вона ж здвигне плечима: «А куди
ми підемо? Зусюд лунає грім…».
* * *
Цькують – за інцидентом інцидент –
в Луганську патріотів. Президент
мовчить… І – може статись – те мовчання
розіб’є всю державу нашу вщент.
* * *
День зачаївся. Чайки не ячать.
Німує Рівне. Чернівці мовчать.
Можливо, й сам Господь іще не знає,
на кому ставить Каїна печать…
* * *
Враз позникали друзі всі мої.
Хто в недруги подавсь. Кого бої
поглинули до решти. Слава Богу,
що злагода панує ще в сім’ї.
