Я сторопів: за поворотом
Нема дороги – лиш рілля,
Що з осені полита потом,
А навесні рясним осотом
Поросла, пусткою гуля!..
Та як же так – нема дороги
В моє минуле, й зокрема
В сирітський рай,
Такий убогий,
Що в нім ніякої спромоги
Щасливим чутися – нема?!
Я вже не знаю – серце маю
Чи грудку болю кам’яну,
Порослу мохом… Що шукаю
В пустелі втраченого краю,
Куди свій камінь зажбурну?!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Лечу й лечу не в тому літаку
- Попередній вірш → Іван Низовий – І тиха мова
(Оцінок ще немає)