1. Бабусі Уляні
Могила здогнала мене
На краєчку життя,
На цвинтарі,
Де
Все просякло квітучою тлінню,
В похилому віці я плакав –
Наївне дитя! –
Я плакав, я думав,
Що сльози полегшать сумління.
Наївне дитя! –
Відмолити не можна гріха,
Обнявши хреста
На забутій тобою могилі…
Яка ж я людина,
Яка ж істота лиха,
Які ж мої сльози –
Запізнені сльози –
Безсилі!
2. Мамі Насті
Оці барвінки й чебреці
На цвинтарі!
Збирає
Пилок у мене на щоці
Бджола – аж пробирає
Нервовий дріж…
Встроми, бджоло,
Своє пекуче жало,
Щоб душу наскрізь пропекло
Невиплаканим жалем!
Нехай сльоза перебіжить
З минулого в сьогодні…
Моя матуся тут лежить
В піввіковій безодні –
Безодня глибшає щодня,
Глуха і нещадима…
… В барвінках коники бринять.
Метелик жовто блима
На чебрецях,
Немов свіча
На протягах епохи…
Торкнувся хтось мого плеча:
“Поплач – полегша трохи”.
3. Батькові Данилу
Батьку, я зберіг пагілля роду –
Сина породив, діждав онука,
Тож не обірвалася сполука
Роду хліборобського й народу.
Хоч не маю саду ні городу,
І нужда частенько в двері стука,
Не робив нічого я з-під дрюка,
Не служив нікому я в догоду.
Споживаю часто хліб і воду,
Та не скаженію, мов тварюка,
Не боюсь ні ворона, ні крука,
Що кричать зловісно на негоду.
4. Сестрі Людмилі
В лободі лебедіє мій спомин,
І я
Наяву в лободі опинився
І мушу
Тим борщем з лободи,
Що сестриця моя
Пригостила мене,
Відмолоджувать душу.
Як смакує мені ідилійний той борщ!
В елегійному настрої тішусь на дачі
У сестриці,
І крапає сонячний дощ –
Мої сльози щасливі і вдячні…
Дитячі.
5. Дружині Ліні
Мов перед образом,
Стою
Перед безгрішною тобою.
За кожну зморщечку твою
Прошу прощення
Й головою,
Давно вже сивою,
Клонюсь
До тебе, сивої, мов осінь…
Собі – боюсь – не зізнаюсь
В тім,
Що любов моя і досі
Тобі не віддана сповна, –
Колись кололася ожинно,
А нині – сива і сумна…
Прости, коханко і дружино.
6. Моїм дітям Лесі та Ігорю
Мені вже так мало треба:
Нікому не заважаючи,
Лежать горілиць, просто неба,
Під животрепетним жайвором.
Мовчки долюблювать спогади
Про незворотні пристрасті
Та поминати непохапцем
Тих, що лежать під любистками.
Сказано все, що визріло,
Все прийнялось, що сталося,
Й досвід осінній визорив
Небо моєї старості.
Плескоти линуть плесами…
Крилять думки до вирію…
Весело з донею Лесею…
Сумно далеко від Ігоря…
7. Онукові Богдану
Ще дихаю – і слава Богу,
Перо не випадає з рук…
Борюсь, як можу…
Мій онук
Здобуде, може, перемогу.
