Іван Низовий – Я – вдома: Вірш

Я – вдома!
Піврічна втома,
безсонням породжена, тане…
Як скоро мене не стане
на світі?
Терпка оскома
жадоби життя діймає
до самого до осердя…
Тривожна мелодія Верді
хвилює: безсмертя немає!
Мене відвезуть на цвинтар
іще до заходу сонця,
сільського нетягу-хлопця,
що самоназвався: митар…
По світу мене носило
піввіку – ніде коріння
не приросло,
а сила
розбилася об каміння.
Я маю дочку і сина,
і Бог мені дав онука,
тож самодостатня людина,
а не якась падлюка.
Бездомні усі собаки
мене зустрічають всюди
як друга – даються взнАки
(собаки – вони ж, як люди,
беззахисні!) спілкування
мої з дворовими псами
з дитинства іще… Відтоді
полями ходжу, лісами,
як пес у живій природі!