Я завжди любив негаласливо,
Про своє на Всесвіт не трубив.
Був, коли й не люблений,
Щасливим,
Нещасливим був, коли й любив.
Нічим похвалятися тепера,
Бо нема ні лиха, ні добра –
Сновидіння, марево, химера,
Дим омани, марення, мара…
В клопотах земні мої Лаури
Зваби розгубили неземні –
В ореолі сивої зажури
Гірко посміхаються мені.
- Наступний вірш → Іван Низовий – На все життя горбом своїм недужий
- Попередній вірш → Іван Низовий – Тебе я вигадав знічев’я
(Оцінок ще немає)