Як рубали мою тополю,
Не чиюсь, а мою тополю,
Світ здригався тоді від болю,
Від її і від мого болю.
Як тополю мою зрубали,
Не чиюсь, а мою зрубали,
То неначе підпори впали,
Світові, вікові упали…
Посадив я нову деревину,
Не чужу, а свою деревину:
На безмежному полі долі –
Гомінкий пагінець тополі.
Бережу я свою тополину,
Не чужу, а свою тополину
Від сокири гостро-тупої,
Від бездушності нелюдської.
