Іван Низовий – Замолоду вірилось наївно: Вірш

Замолоду вірилось наївно:
Є любов досмертна,
Є така
Дівчина по імені Фаїна,
Ніжна,
Мов пушиночка, легка.
Проводжала в армію –
Молила
Пам’ятати.
Зорями клялась.
Цілувала – дарувала крила:
“Я – твоя княгиня.
Ти – мій князь…”.
Ой, недовго княжилось, недовго
Уві сні казковому жилось!
Те, що на вустах було медовим,
Полином невдовзі запеклось.
Вийшла заміж дівчина Фаїна –
Я спалив нещирі всі листи…
Лободою заросла руїна
Княжої любові і цноти.
Скільки мене зраджували! –
Годі
Зради пригадати всі тепер –
Я терпів,
Як мовиться в народі,
І терпінням камінь перетер.
А душа моя, доволі вперта,
Гоїлась і вірила завжди:
Є любов правдива і досмертна –
Вір, шукай по світу і знайди!