1
Що буде – невідомо. Що було –
Здається незначним, не вартим слова.
Лиш ти одна – струнка, сонцеголова,
Лиш ти одна – і холод, і тепло.
Нас двоє в світі. Сонце одцвіло.
Вечірня тиша – дня і ночі змова…
Дерева й трави обняла знемога…
Що буде – невідомо. Лиш було б!
2
Зелена ніч в зеленім курені.
Пахуче сіно сни нашелестіло.
Буденне все у невідь відлетіло,
Святкове все зосталось при мені.
Твої уста, ще звечора сумні,
Опівночі щасливо захмеліли,
І болі всі мої переболіли,
І серце загойдалось у півсні.
В зеленій непроглядній тишині,
Посеред світу, мов посеред раю,
Покірно на вогні твоїм згораю –
На вічному зеленому вогні.
3
Віч-на-віч з вічним спокоєм землі,
І – просто неба, і – перед тобою…
Пульсує кров, оновлена любов’ю,
В мені, мов сік в зеленому стеблі.
Я ще не знав такої чистоти,
Такої непорочності не знав я.
У світі славослів’я й словослав’я
Яке то щастя – чистоту знайти!
Бери ж мене за руку. Віддаюсь
Тобі, як птаха небу віддається
Без страху, що об землю розіб’ється,
Я віддаюсь. Хоч, може, й розіб’юсь.
4
Моя кринице – п’ю і не нап’юсь,
Моя кринице – спраго невгамовна,
Моя кринице, чистотою повна,
Я сам собі чистішим видаюсь.
Не обмілій, не скаламуть душі
І не втопи в тій каламуті зорі –
В своїм зеленім незбагненнім зорі
Мою зорю лелій і колиши.
5
Моя зоря летить і не згора.
Моя надія – втішна і надійна,
Як України велич неподільна,
Як глибина прадавнього Дніпра.
У далечінь ранкової пори
Летить моя замрія сонцепера…
Ось твої очі – степові озера,
Над ними вії – рвійні явори.
Що буде – невідомо. Що було –
Здається незначним, не вартим слова…
Нас двоє в світі. І між нами змова.
І скресла тиша. Й сонце ізійшло.
6
Зелені ночі, і зелені дні,
І сон, і дійсність – все переплелося,
І заплелися у твоє волосся
І сонце, й зорі золотосяйні.
І наші руки в любощах сплелись,
І помисли злилися воєдино.
О, зупинись на хвильку ще, хвилино,
І на скалки секундні не колись!
Що буде – невідомо. Що було –
Все при мені зостанеться, зі мною,
В мені, й довіку буде таїною,
Бо ж з таїни для таїнства зійшло.
7
Благословляю мить, епоху, вік
За те, що з їхнього благословення
На нас зійшло зелене це шалення
І ми хвилинам загубили лік!
Спасибі вам, гостинні дерева,
За невтручання в справи таємничі,
За холодок ранковий на обличчях
Спасибі тобі, росяна трава.
Чолом тобі, куточку неземний
Посеред світу – тихий і безлюдний,
За дні пречисті й ночі не облудні,
За неповторні негріховні сни.
