Дніпро — мов розкритий
“Кобзар”,
і піднятим прапором —
небо.
Дозріває блакить,
виростає гроза —
невблаганно,
нестримно,
вишнево!
Тиша гучна —
понад прірву століть.
Шлях далекий Дніпра —
ніби доля незгасла…
На сторожі Вкраїни
стоїть
Незбориме
чоло Тараса!
Бездоріж. Безкаміння…
Ночами простували
на гору прочани.
Їм світало в очах.
Підіймалися — вглиб —
серед віть-чорноліть
відшукати дорогу…
Підвівся пророк,
щоб з’єднать береги
і волю піднять,
як Голгофу.
- Наступний вірш → Іван Сокульський – Намивається час
- Попередній вірш → Михайло Старицький – Виклик
(Оцінок ще немає)