(За Я. Бжехвою)
Мешкала Стонога біля
Міста, котре звалось Біла.
Раз Стоногу запросили
В Білу в гості, на весілля.
Як зраділа тут Стонога
Та як кинеться з порога!
Вискочила на дорогу —
І… поплутала всі ноги.
Всі сто ніг! Погані справи:
Де тут ліві? Де тут праві?!
А передні де? А задні?
Розберися в тім безладді!
Перша — та найледачіша:
Опинилась позад інших.
Друга як упреться, вперта,
Напосіла на четверту.
Почекала п’яту й п’ятій
Ледь не витоптала п’яти.
П’ята також легко-просто
Не здається — квапить шосту.
Шоста — сьому, та десяту…
Кожна хоче не відстати.
А двадцята, а двадцята,
Щоб скоріше наздогнати
Двадцять сьому і тридцяту,
Насіда на двадцять п’яту…
Все поплуталось до решти,
Як усе те розбереш ти?
Заходилася Стонога
Прямо посеред дороги
Впорядковувати ноги:
Виплутала першу, п’яту,
Потім третю і дев’яту,
Двадцять другу й двадцять шосту.
Потім… все пішло не просто,
Бо коли знайшла тридцяту,
Вже забула про двадцяту,
А поки її шукала,
П’ята знову десь пропала.
Сердиться Стонога: «Клята!
Стій! А де ж це сорок п’ята!
Так засмикана Стонога,
Переплутуючи ноги,
рахувала, поки Біла…
Вся як є позеленіла.
До Зеленої ж Стоноги
Не просили, і з дороги
Мусила вона вертати
До своєї хати.
