Якось в ранній час
Ластівка до нас,
Голосиста, хуткокрила,
В сіни залетіла.
Вдарила крилом,
Сіла над вікном.
Потім щось ліпити стала
Й без кінця співала.
Їй по серцю труд.
І з’явилась тут,
Над віконцем, невеличка
Чорна рукавичка.
Весь наш дім за рік
До гніздечка звик.
Скільки в нім зросло маляток —
Гарних ластів’яток.
Осінь швидко мчить.
Вже зима сичить,
А прилине щебетуха,
Стане тепло й сухо.
Ми їй шлем привіт —
Хай не знає бід!
То ж вона весну на крилах
Нам приносить, мила!
