Як хочеться молитися часом
комусь, хто всепробачливий й ласкавий:
“Не приведи загинути рабом
чужої ласки і чужої справи!
Не допусти закінчити ці дні
під непривітним чужинецьким дахом.
О, дай хоч старцем перейти мені
старим, запиленим чумацьким шляхом,
спочинуть в холодку рясних садків,
вклонитися селу, зрадіти місту,
почути дзвонів півзабутий спів
і тупіт ніг під музику троїсту.
За плугом перейти широкий гон,
в пухку ріллю насіння кинуть жменю,
під копами забуть утомний сон,
припавши до межі: о, нене, неню!”
Як хочеться молитися часом
комусь, хто зна мій біль і знає… гану.
“Не приведи загинути рабом
на спраглих межах мого Ханаану!”
