І Муза мовчить, і горілка не гріє.
І вічна мелодія плине без слів,
що їх написати я також хотів,
плекаючи марні надії.
Вже осінь своєю мітлою у тиші
шерхоче: та інші, та інші, та інші.
Ворони крикливо віщують негоду
і тіні вечірні лягли на поріг,
і скоро зима, ніби з чорного ходу,
і сніг… як на голову… сніг.
А вічна мелодія плине так само
над полем, над садом, так само без слів,
над кожним, хто їх написати хотів…
І Муза мовчить і розводить руками.
