…І скрипнувши дверима, даленіє
іще непевним кроком за дверми…
Невже і ти?., невже і ти, надіє,
ось так… із хати… в переддень зими?
А що лишаєш приспаним лукаво?
синицю в небі, костур у руці
та суєту сіреньких горобців,
та саду чорноту кістляву,
розкидане каміння та руїну,
та вічне павутиння у кутку,
та вишитих на білім рушнику
двох півників, що б’ються за зернину,
та непроглядь державної імли,
де Україна бакенами блима,
щоб навіть не подякувавши, мимо
варяги й греки з певністю пливли.
