Не тільки по губі,
між пальцями – текло,
збігало і зникало крадькома,
воно в тобі,
і ти, мов джерело,
де материнська береже пітьма
все, що було,
наповнило ущерть
тебе, що жив господарем і гостем, –
і прийде час,
і списом гострим
тебе, як джерело,
відчинить смерть.
- Наступний вірш → Леонід Талалай – Був я вільним
- Попередній вірш → Леонід Талалай – На тім суді
(Оцінок ще немає)