Пора приготуватися до ночі.
Притихло на вербі гніздо сороче
таке незграбне, ніби неохоче,
між балачками зліплене з гілок
і наспіх, як не тільки у сорок.
Кипить вода, дочищена густірка.
А до багаття підступа пітьма
і погляд мій у небо підійма,
де ніби із роси вечірня зірка.
А поруч місяченько хвалькуватий
сріблиться нетерпінням проявить
характер свій, що ніби в козеняти,
прорізуючись ріжками, свербить.
І вже на запах юшки в казані
мій побратим навстоячки в човні,
шукаючи очима наш намет,
одним веслом гребе крізь очерет.
І мов тоді… у незабутнім колі…
вечеряєм, пригадуєм поволі,
як сазанів ловили золотих,
і як згинали вудлища соми…
і чарку підіймаємо за тих,
які уже не вигребуть з пітьми.
Собі під ніс бубнить забутий чайник,
і пес Дружок викочує гарчання
на кажана, що низько проліта,
на метушню сусіда біля кленів,
де, слабнучи, обшукує ліхтар
хапку і ненаситну темінь.
