Леся Українка – Давня весна: Вірш

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

Аналіз вірша “Давня весна” Лесі Українки

Твір написаний у 1894 році і увійшов до збірки «Душа і мрії», цикл «Мелодії». Практично всі твори циклу автобіографічні, їх не можна розглядати поза контекстом життя авторки.

Леся Українка на момент написання вірша відчувала конфлікт між станом організму ‒ адже вона з дитинства хворіла на сухоти і в холодну пору року хвороба прогресувала ‒ та природними для молодої дівчини душевними поривами. Мисткині було всього 23 роки і їй було складно змиритися, що весну вона проводить у самотності біля вікна, а не надворі у дружньому колі.

Головна ідея вірша ‒ у будь-якій депресії можна знайти промінчик радості, який дасть натхнення жити. Вторинна ідея ‒ користуйтеся кожною миттю, адже вона неповторна («Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла»).

Вірш належить до пейзажної лірики і через зміни у природі авторка показує зміни психологічного стану героїні. Природа прокидається і лірична героїня від глибокої депресії переходить до активності.

Звуковим образам у творі протиставлені зорові. Перша частина вірша розкриває звучання весни ‒ «ожило», «загомоніло», «сміялося», «бриніло». Зорові образи обмежуються саме тим, що може побачити хвора людина, наприклад, промінням, яке просочується крізь вікно. Це момент, коли лірична героїня усвідомлює прихід весни і її депресія стає глибшою.

Візуальними образами весни насичена друга половина твору ‒ яблуні галки, листячко зелене. Також у вірші з’являються тактильні образи (вітер), це вказує на відкриті вікна, відповідно на зміну температури ‒ разом з цим відбувається духовне відродження ліричної героїні.

Явища природи та природні реалії персоніфіковані. Весна радісна, несе дарунки, забула про хвору дівчину, тобто поводиться як людина з притаманними людям рисами. Цей художній прийом вказує зокрема на надзвичайну самотність ліричної героїні. Саме у такому випадку на подарунки й привіти людина розраховує від весни, гаю, інших природних явищ.

Протиставлення всіх ‒ і хворої молодої ліричної героїні показане і в думках про весну, яка наділила дарами всіх, крім неї.

Лірична героїня має багату фантазію, у неї є чимало часу для роздумів. На прекрасну уяву вказує поява авторських неологізмів, наприклад, слова «стокрила», саме такою лірична героїня уявляє весну.

Також у вірші помітне протиставлення хворого тіла й могутнього духу, який змушує героїню шукати способи радіти життю і навіть попри всі труднощі відчувати вдячність до життя в усіх його проявах.