Леся Українка – Стояла я і слухала весну: Вірш

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Аналіз вірша “Стояла я і слухала весну” Лесі Українки

Леся Українка була тяжко хворою з дитинства. Однак хвороба могла завдавати страждань, обмежувати фізичні можливості. Але стримувати душевні пориви хвороба не могла.

Вірш присвячений прагненню до кохання і фактично є зразком інтимної лірики, хоч ніде немає й натяку на присутність у героїні стосунків з якимось чоловіком. Фактично цей вірш є автобіографічним – прообразом ліричної героїні є сама авторка.

Головна ідея твору – людина має право на мрію про особисте щастя.

У творі присутня лірична героїня, яка описує свій внутрішній діалог з персоніфікованою весною.

Вірш з перехресним римуванням розділений структурно на 4 дворядкові частини:

• Опис реальної ситуації – «Стояла я і слухала весну»;
• Сприйняття звуків природи, замилування ними;
• Спостереження за чужим щастям «Вона мені співала про любов». Очевидно, що лірична героїня спостерігає за тим, як навесні з᾿являються нові пари – і серед людей, і в тваринному світі. Кожен навесні будує своє родинне гніздечко;
• Заглиблення у власний внутрішній світ, визнання, що лірична героїня також прагне до особистого щастя.

У творі використані такі художні засоби:

• Персоніфікація – весна представлена в образі людини, навіть подруги, яка співає, говорить тощо;
• Паралелізм – душевні переживання ліричної героїні показані через природу. Паралелізм є традиційним прийомом і для українського фольклору, і для української культури загалом;
• Епітети – «дзвінка», «голосна»;
• Алітерація – «Співала пісню дзвінку, голосну» – останні слова насичені дзвінкими приголосними, «То знов таємно-тихо шепотіла» – у рядку присутні приголосні шиплячі й фрикативні. Це допомагає відтворити звуки природи у вірші;
• Повтори – «вона мені», «мені».

Образ весни глибоко символічний з кількох причин. По-перше, весна є символом юності, оновлення й кохання. Не дивно, що саме вона несе ідеї особистого щастя для хворої дівчини.

Та є у весни й другий зміст. Тяжко хвора авторка зиму, холод переживала чисто фізично більш болісно, ніж інші пори року. Відповідно весна для неї була можливістю мріяти про наступний рік життя. І з одного боку, ці мрії могли бути які завгодно сміливі. З іншого ж боку, лірична героїня розуміє циклічність своєї хворобливості і має сумніви, чи має вона право будувати якісь особисті стосунки у цій ситуації.

Присутній в творі й образ пісні, яка супроводжує все у житті героїні, надає всьому, що відбувається, нового сенсу й робить життя значно прекраснішим, а погляд ліричної героїні на все – більш оптимістичним.