Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.
Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє
світить і смутить, буяє й життя не дає.
