Коли на час
Затихнув гул гармат,
У бліндажі кисав листа солдат.
Було солдату
Вісімнадцять літ –
Білявий чубчик,
Брови урозліт.
Розповідав своїй коханій він,
Що йде вперед,
Що скоро вже – Берлін.
«Гляди, чекай!
Вернуся у село,
Як в пісні тій –
«Усім смертям на зло!»
…Минає час…
Спливають дні… роки…
В музеї ми читаєм ті рядки:
Трикутник, що солдат
Писав колись,
Лежить під склом,
Прострелений наскрізь…
- Наступний вірш → Лідія Компанієць – У степу
- Попередній вірш → Іван Низовий – Світлій пам’яті матері
(Оцінок ще немає)