Я інквізитор. Ну, і що із того?
Чи то такі вже злочини страшні?
Я не хвалюся. Віку золотого,
звичайно ж, не було і при мені.
Ну, катував. Ну, навертав до лона.
Палив багаття вищі голови.
Я їх убив, ну, може, півмільйона…
Ану згадайте — скільки вбили ви?
- Наступний вірш → Ліна Костенко – О, не взискуй гіркого меду слави
- Попередній вірш → Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші