Чекай мене! Чекай! Я повернусь!
Розлуками не погаси кохання.
Іду туди, де смерть, та не боюсь.
Від кулі збереже твоє чекання.
Чекай як ранок бавиться в росі.
Як темна ніч веде зорю на небо.
Чекай, коли мене забудь всі.
Ти тількі вір, я повернусь до тебе.
Як струни смутку рватимуть дощі,
хтось говоритиме про смерть, нерівну битву.
Ти лиш не плач. Пиши свої вірші,
і пригадай бабусину молитву.
Чекай мене! Бо тут земля горить.
Пекельним співом розійшлись гармати.
Та душу зігріва прекрасна мить.
“Допоки житиму, тебе буду чекати!”
Лишились недоспівані пісні,
ще наша мрія – чиста і крилата.
В ній доньку обіцяла ти мені,
або синочка, схожого на тата.
В тривожні сни приходить образ твій;
очі сумні, а в косах рута – м’ята.
Я обіцяю! Повернусь живий!
Бо, як ніхто, умієш ти чекати!
