Голівки соняхи схилили,
Та квіт гарячий той пече.
Пелюстя падає в могили
І «Град» січе, січе, січе…
Гвардійці в землю повкипали,
А спрага спалює вуста.
Кого вже янголи забрали,
Кому ж – відстрочили літа.
Та що тих літ? Всього за двадцять –
І ті поранила війна.
За ким росою квіти плачуть,
Для кого ж – сила рятівна.
