Це не уперше золотіє липа.
Її люстерко — то просто вода,
Котру несе в своїй колисці Стрипа.
…Тут часу плин і вічності хода.
Так. Осінь — це пора глибокодумна.
Ген замок зачарований стоїть.
Чи падолистом, чи осіннім шумом,
Чи просто вітром із нових століть.
Ще не опало черешневе листя,
Не догорів кленового розмай…
— Людино із майбутнього, озвися,
Або сюди на хвильку завітай.
- Наступний вірш → Ярослав Людкевич – Ще не прокидались солов’ї
- Попередній вірш → Орест Магега – Над Серетом
(Оцінок ще немає)