Восени прилітають невідомі птиці,
З дивним криком падають на ріку,
І стрілець сам не знає: може, то тільки сниться,
Що весною він бачив саме таку.
Восени кожен день — якась відміна:
То зів’яла стеблина, то зелений пожовк…
Восени розумнішою стає людина
І ще м’якшим — трави прим’ятої шовк.
Восени залягає риба в ковбанях,
Щоб немудрі якісь бачити сни…
Осінь, звісно, пора розмов останніх,—
Але й сходить пшениця теж восени!
