Дівчина Анничка
ростом невеличка —
менша від Улясі,
що у другім класі,
й менша, ніж Орися,
що у першім вчиться!
А скажіть їй:
— Ти мала! —
верещить на півсела:
— Не боюсь собаки,
не лякаюсь киці,
я сама в криниці
наберу водиці!
Маю черевички,
дві нові спіднички,
я пасу гусята
літом біля річки!
Пізнаю здалека,
як шумить смерека,
як тремтить осика…
Чим я не велика?
- Наступний вірш → Марія Хоросницька – У горах
- Попередній вірш → Марія Хоросницька – Ми – брати
(Оцінок ще немає)