1
Встала Марта спозаранку,
в ліс іде на прогулянку.
Йде, звичайно, не одна —
тато, мама і вона…
Марті трошки страшнувато,
оглядається за татом…
Ліс дрімучий, ліс похмурий,
лісом ходить вуйко бурий…
Підійма Мартуся віть,—
може, й справді там ведмідь?!
Враз гукає: «Гляньте, мамо,
он який високий замок
збудував хтось із землі».
Хто живе в нім? Муравлі.
2
Підійшла Мартуся ближче,
оглядає муравлище…
Як хтось з діток скаже «замок»,—
буде правильно так само:
тут і вікна, й коридори,
входи, виходи, комори,
і доріжки, і стежини
в русі рід весь муравлиний!
Муравлям нема спочинку —
хто комашку, хто личинку,
дехто і жуки тягарні
тягне вперто до спіжарні,
бо муравлики — не трутні —
дбають і про дні майбутні.
На високім муравлиську
дисципліна, як у війську.
3
Біжить Мартуся по траві,
по золотих осоннях…
«Дзень-дзень» — дзвіночки лісові,
«Дзень-дзень» — дзвіночки дзвонять.
З-за лісу сонце піднялось
над горами високо,
й джерельце їй моргає ось
кругленьким синім оком.
До джерела — мерщій вона…
Самі прямують ніжки!
Тут знов зустрілась дивина
край самої доріжки.
Слизька, рогата… Це не все!
Повзе ліниво гладко,
і на плечах своїх несе
кумедну дуже хатку.
Присіла Марта. Сяк і так
дивинку оглядає,
а це, відома річ,— слимак,
лиш він такий буває.
