Я хтів щоб не розуміли люди
щоб з мене завше сміялись
щоб замість привітання бачив тільки
простягнуто-презирливий палець
всі вони такі малі їх так багато
я сам
про них думаєш
думки заполонили
сплелись почування
і їх так багато
я сам
тому веселий
журний
очі мої багато бачать
крові нерви всі
дотикаюсь до речей тайну чую
прочуваю дихання
дихає кожна річ
я сам
хтів щоб не розуміли люди
щоб з мене сміялись
щоб не казали що я сфінкс
щоб був такий немудрий як вони всі
їх так багато
я сам.
- Наступний вірш → Михайль Семенко – Авіатор
- Попередній вірш → Михайль Семенко – Потяг пролинув
(Оцінок ще немає)