Михайло Доленго – Мереф’янський бір: Вірш

Братки – фіалка жовто-біло-синя –
Під соснами. І в хмарній піні день,
А жайворонки співу не зупинять.
Ти, вгору подивившись, далі йдеш,
Де стовбури густішають, як натовп:
Онуки, діти, знов батьки й діди.
Нога вгрузає в мох, і ягелю багато.
“Котяча лапа” квітне. Підожди.
Тут десь ховається – дивись – грушанка.
У неї ж листя свіже цілий рік.
Смаглявий фарфор – цвіт її. Щоранку
Він тихо пахне саме в цій порі.
Сон перецвів. Супліддя волохате –
Хвостів покручених чудний клубок.
Таке цибате у букеті в хаті
Нагадує туманність між зірок.
Зірки жовтіють п’ятипелюсткові,
Запалені опівдні й на піску –
Горить життя, завжди напоготові
До краю вести лінію палку.