Шевченко тут нудив заслання чорним цвітом,
Марнуючи літа без пензля і пера.
Хвилюється пісок, мов хилиться гора,
Немає затінку безлистим білим вітам.
Вигнання сон гіркий, скорбот омана дика…
В пустинях злих тече обурений Дніпро.
В кохані очі знов мій погляд, як в цебро
Поринувши, пірнув, по вінця повний лиха.
Мереживо зорі, подерте на шмаття,
За вітром тягнеться, згасаючи поволі;
Не чорні – білі скрізь хитаються тополі;
Як породіллі біль, загострилось життя.
Міцніша над усе майбутнього жага.
Майбуття! Хлопчику з зеленими очима!
На заклик твій пішли дорогами простими
Через пустині всі в ясний твій теплий гай.
