Наталі Забілі
Чорний Пушкін став над Чорним морем.
Море пахло йодом та гниттям.
Порт зорів на сірому просторі,
Угорі, в садку, сидів я сам.
Потім довго потяг та підвода,
Та сумні азовські береги.
Пам’ятав одеську теплу воду,
В мужній липень сповнену снаги.
Ніколи! Не відпочинок надить –
Кров дідівські згадує жнива.
Солонцеві досліди й наради,
І латинню повна голова.
Гей, вода солона та велика!
Мартини кричать. Блищить пісок…
П’яний вітер білу сукню смикав
І затримував перший крок.
