За мотивами болгарської народної казки
Хитрий лис, щербатий лис
Уночі у клуню вліз,
Нишком виліз на драбину,
А з драбини — на бантину, —
Курку — хап! — і у торбину…
Курка чує, що біда,
Курка в крик: «Кудах! Ку-да?!»
У цю пору коло хати
Бігав наш Рябко вухатий.
Крик почув Рябко — і вмить
Рятувати курку мчить.
Лис злякався — скік з драбини,
А вона йому на спину, —
Прищемила хвіст, торбину.
З-під драбини вирвавсь лис,
А Рябко його — за хвіст.
Лис на вулицю як двине,
Кинув курку і торбину,
Лис — в городи, у жита,
А Рябко вчепивсь в хвоста:
«Я тебе провчу як треба!
Буде, лисе, комір з тебе!»
Як рвонеться злодій-лис —
Хвіст — в Рябка, а лис — у ліс…
І голодний, і безхвостий,
Чеше лис до вовка в гості.
Вовка він не раз дурив,
На дурничку їв і пив;
Насміхаючись над вовком,
Крав м’ясце у нього ловко.
От до вовка лис помчав,
На порозі
У знемозі
Лис упав.
Чує: пахне в хаті м’ясо,
Пахнуть смажені ковбаси:
«Любий вовчику-браток,
Дай мені м’ясця шматок…
Знаю, друже, твою ласку, —
Принесеш мені й ковбаску!..»
Обізвався з хати звір:
«Утікай, поганцю, в бір.
Я узнав твою натуру —
Оббілую зараз шкуру!»
Лис підвівся, застогнав,
Лис поволі почвалав,
І голодний, і безхвостий.
«Ну, куди б звернути в гості?
До ведмедя б взяти вбік? —
Так у нього ж вкрав щільник…
Може, кізку навістити? —
Так поїв у неї діти.
В кабана ж вкрав порося,
А у гусоньки — гуся…
Не підеш нікуди в гості!..» —
Йде і стогне лис безхвостий.
Стрівся лис із горобцем:
«Нагодуй мене хлібцем!»
А горобчик — хлопчик щирий —
Виніс лису хліба й сиру.
З’їв усе до крихти лис,
В горобцеву хату вліз,
І, горобчику на диво,
Випив лис барилко пива,
Та й питає горобця:
«Де дістав хлібця, пивця?»
Горобець говорить лису:
«Засівав я коло лісу
І пшеницю, і ячмінь,
І ти, лисе, красти кинь
Та почни орати ниву —
Буде в тебе хліб і пиво».
Гірко лис зітхнув: «Ох, ох!..
Будемо трудитись вдвох.
Надійшла пора орати,
Орачів зве сонце з хати».
Вийшли лис і горобець —
І на поле навпростець.
Горобець оре як треба,
Лис очей не зводить з неба,
Далі каже горобцю:
«Бачиш хмару чорну цю?
В ній дрімає блискавиця,
Що вбиває звіра й птицю.
Я піду вклонюся їй:
«Нас з горобчиком не вбий!»
Лис мерщій побіг в долину,
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком
Та й горобчику — хвалиться:
«Стримав хмару
й блискавицю!»
Бреше лис, і їсть за трьох,
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик каже лису:
«Все зорав я коло лісу,
Завтра висієм зерно,
Ну, вже й спать пора давно».
Горобець прокинувсь вранці,
Лис хропів ще на лежанці.
Ледве-ледве лис устав,
Похмелятися почав.
Горобець кричить на лиса:
«Чуєш, лисе, не барися,
А берися за мішки —
І на поле навпрошки…»
От горобчик сіє просо,
Лис на пебо блима косо.
Далі каже горобцю:
«Бачиш хмару сизу цю?
Бачиш, небо все вкриває,
Нас з тобою повбиває.
Я піду вклонюся їй:
«Нас з горобчиком не вбий».
Лис мерщій побіг в долину.
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком.
В хату лис зі сміхом лізе:
«Одвернув я хмару сизу!»
Бреше лис, і їсть за трьох,
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик каже лису:
«Вже засіяв коло лісу.
Буде просо в нас, ячмінь,
Буде все! Цвірінь-цвірінь!»
Проминуло днів доволі,
Горобець трудився в полі,
Лис вовтузився в дворі
Й пив од ранку й до зорі.
В лиса очі аж заплили,
Лис ходив в здоров’ї, в силі,
Тільки в лиса у жнива
Розболілась голова.
«Так гуде, немов дуплянка, —
Не піду я жати зранку.
А в полудень виглядай —
Вийду я збирать врожай».
Лис розлігся у кімнаті,
Горобець йде в поле жати,
До зорі маленький жав,
Лис до ночі пролежав.
Звіз горобчик з поля жито:
«Лисе, будем молотити!»
І зітхнув ледачий лис:
«Та… змолотимо колись».
І розсердився горобчик,
З огорожі вирвав стовпчик:
«Як не кинеш, лисе, лінь,
Я тобі — цвірінь-цвірінь! —
Не дам хліба, не дам пива,
За роботу, лисе, живо!»
Лис зітхнув, поліз на стіг,
А якраз вітрець пробіг.
Лис зрадів і каже з стогу:
«Вийшла буря на дорогу,
Буря нам розвалить стіг.
Я спиню її! Побіг!»
Лис мерщій побіг в долину.
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком.
В хату лізе лис, мов фура.
«Одвернув я,— каже,— бурю!»
Бреше лис, і їсть за трьох,
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик гордовито:
«Змолотив я, лисе, жито,
Наносив зерна засік —
Хватить нам на цілий рік!»
«От і добре,— лис говорить, —
Оженюсь я, пташко, скоро.
Переїду в інший край,
То поділимо врожай.
Просто будемо ділити:
Ти маленький, я — великий,
Дев’ять часток візьму я,
А десята вже — твоя…»
«Це грабіж! — горобчик каже. —
Забирайся з хати, враже!»
Лис очима люто — блим:
«Сам втікай, бо зараз з’їм!»
Зажурилася пташина,
Вийшла з хати на стежину,
І стежина повела
Пташку прямо до села.
Йде горобчик і ридає,
Наш Рябко його стрічає:
«Хто тебе зобидив так?
Я його зітру на мак!»
«Лис безхвостий, лис щербатий
Виживає мене з хати!..»
«Лис безхвостий? Лиходій!
Це старий знайомий мій.
Ну, бігцем до нього в гості,
Щоб загинув лис безхвостий!»
Сів горобчик на Рябка,
Та й помчали до ліска.
Долетіли вдвох до хати,
Бачать — в хаті лис щербатий
Всівсь на стіл, і їсть сальце,
Та в щербину ллє пивце.
Кинувсь наш Рябко на нього.
Лис зі столу — до порога,
А з порога та й до стогу,
А від стогу прямо в ліс,
А Рябко його — за ніс:
«Я тебе провчу як треба! —
Буде, лисе, комір з тебе!»
Й покотилися клубком
Дубняком, березняком…
Переміг Рябко наш лиса,
На ворюгу подивився:
«Так ти, лисе, і пропав!
Що посіяв, те й пожав!»
