Б’ють дощі у жовті барабани,
В золоті підківки-бубенці.
І тумани, без кінця тумани —
Зжухлі трави в сизім молоці.
Жур ятрить відльотом ластів’ячим,
Пустка на городах і в садах.
Чорний ворон на негоду кряче,
Хоч і так — куди не глянь — вода.
На порі — осіння тиха повінь.
Та човни всі — днищем догори.
Пише по тій повені вже повість
Подих білогрудої пори…
