Цвіте осінній сум, палає, жебонить,
Гілля додолу хилить щедрувате.
Як любо йти пахучим повним садом,
Окутаним серпанком синизни!
А онде грона виноградної лози,
Застиглі краплі часу — мить до миті…
Рум’яні щоки лагідні, умиті,
Не дмуться, як городні гарбузи.
Цвіте осінній сум із радістю навпіл,
Душа яснить стовідтінковим квітом.
А в серці — спогад, жаль і тихий ніжний спів:
Не хоче розлучатися із літом.
