Згасає зелень.
День, мов спринтер,
По золоту біжить медаль.
Зітхає в гаї сивий вітер,
А ніч закутується в шаль
З туману щедрого, в’язкого,
Огріє спомином п’янким —
Душі захочеться в дорогу,
Плеча коханого й руки…
Згасає зелень.
День, мов спринтер,
По золоту біжить медаль.
І гаснуть в приморозках квіти —
Моя незірвана печаль…
- Наступний вірш → Микола Дмитренко – Цвіте осінній сум
- Попередній вірш → Микола Дмитренко – У Голосієве піду
(Оцінок ще немає)