Дзвенять, тріщать сільські мої льоди,
Витьохкують колінця солов’ями.
Із ополонок вихлюпи води —
Неначе з серця п’ятистопні ямби.
Іду в долину, на блискучий лід —
Хай серце з його піснею рідниться,
А спогад підошов формує хід,
І вітер розціловує у лиця.
Тут пасся табунець дитячих літ.
Та ген розбігся — не зібрати нині…
Тут починавсь мандрівника політ —
Крилатий кінь із вершником на спині…
